самурайський меч

Антикваріат. Олена Нагорна. Газета “Контракти”

  Автор katana
Раздел Статьи
Комментировать
Обсудить на форуме

Згідно з українським законодавством предметами антикваріату у нас вважаються культурні цінності, створені понад 50 років тому.

До таких відносяться історичні цінності, зокрема: пов’язані з історичними подіями в житті народів; предмети та їхні фрагменти, отримані внаслідок археологічних розкопок художні цінності, зокрема картини і малюнки ручної роботи; художньо оформлені предмети культового призначення; гравюри, естампи, літографії та їхні оригінальні друкарські форми; витвори декоративно-прикладного мистецтва, зокрема вироби традиційних народних промислів та інші художні вироби зі скла, кераміки, дерева, металу, кістки, тканини; складові частини і фрагменти архітектурних, історичних, художніх пам’яток; рідкісні рукописи і документи; архівні матеріали, включаючи фоно- і фотоархіви; унікальні й рідкісні музичні інструменти; старовинні монети, ордени, медалі та печатки.

Старе — значить надійне. Антикваріат і картини поряд із цінними паперами й нерухомістю прийнято вважати найвигіднішим вкладенням коштів. За даними міжнародного каталогу мистецтва Hislops 2003 Price Guide, за період з 1997 по 2002 рік вартість деяких творів зросла на 700%

Річний обсяг світового ринку антикваріату становить близько $27 млрд. Тільки в Європі щороку проводять понад сто аукціонів, виторг яких перевищує $5 млрд. Основними покупцями антикваріату є так звані збирачі з-поміж товстосумів. Саме вони формують стабільний купівельний попит на старожитності. Недарма ринок антикваріату вважають чи не єдиним, якому не загрожує надвиробництво, — у колекціонерів з Беверлі Хілз або французької Рив’єри завжди знайдеться кілька мільйонів на купівлю якогось шедевра, що сенсаційно сплив у Sоthеbу’s або Сhrіstіе’s.

Купують стародавні предмети й просто для збільшення капіталу. Як вважають антиквари, близько 20% загальної кількості покупців антикваріату купують стародавні предмети, коли інші інструменти інвестицій уже не приносять високих доходів. Близько 5% купівель фахівці відносять на частку музеїв. Третина покупців старовини — це туристи й охочі прикрасити своє житло чимось незвичайним. Ще одна категорія любителів антикваріату — дизайнери й декоратори. Купують твори мистецтва для своїх корпоративних колекцій і великі корпорації та банки. Наприклад, найбагатшою художньою колекцією в Україні вважають зібрання картин Градобанку. За середніми оцінками, вартість картинної галереї збанкрутілого банку перевищує $7 млн. Більша частина — твори сучасних українських художників. Але є в ній і раритети — твори Фалька, Клевера, Левченка, Мурашка, Богомазова, Пимоненка, Трутовського, Васильківського, Світлицького, навіть Тараса Шевченка.

Однозначної оцінки місткості українського ринку антикваріату немає. «Загальний обсяг антикварного ринку в Росії коливається від $1 до 1,5 млрд. Ми не надто помилимося, якщо для визначення обсягів українського ринку антикваріату поділимо цю цифру на 5. Тобто обсяг українського ринку становить від $200 до $300 млн», — вважає Олег Стецюра, президент російського аукціонного дому «Гелос». Він упевнений, що через рік-два система проведення аукціонів буде запитаною і в Україні. «Обіг предметів на наших аукціонах в Україні відносно московського майданчика Гелосу становитиме близько 20%, — прогнозує Олег Стецюра. — Нинішній наш московський обіг — 4 тис. предметів на місяць».

Українські антиквари зазначають, що наразі вони здебільшого працюють на перспективу. Хоча й не приховують, що дохідність їхнього бізнесу перевищує 30%. Але порівняно із Заходом і навіть Росією обороти незрівнянні. «На жаль, наш ринок антикваріату все ще закритий для Європи, — вважає Яна Пономарчук, власниця антикварного салону «Шедевр». — У нас, як і раніше, діють усілякі заборони на ввезення і вивезення стародавніх предметів та творів мистецтва. Не можна вивозити все, чому більш ніж 50 років. Річ може коштувати 5 доларів і бути зовсім нецікавою для світу мистецтва, але без спеціального дозволу з країни її вивезти неможливо. При цьому такий дозвіл досить важко отримати». Увезти в країну антикваріат можна, але з великими проблемами. На митниці потрібно сплатити більш ніж 25% вартості предмета, що нібито становить культурну цінність. В Європі ж увезення або безплатне, або максимальні ставки на рівні 5-7%, а вивезення зовсім безперешкодне. «Оскільки ми закриті, ринок не може розвиватися, він слабкий і нецікавий, — констатує Яна Пономарчук. — До того ж з України вже вивозити нічого — за роки радянської влади вивезли все, що можна».

Утім, антиквари впевнені, що найближчим часом так і станеться. «Існує політична складова, що впливає на ринок антикваріату, — каже Олег Стецюра. — З інтеграцією України до Європи автоматично стане менше торгових бар’єрів, відтак більше надходитиме предметів з Європи. Швидше за все, буде лояльніша система вивезення предметів мистецтва з України. Тобто відбудеться додаткова і, сподіваюся, відчутна інтеграція до світових процесів обігу предметів старовини».

У країнах Заходу торгівля антикваріатом має давню історію і традиції. В Європі існує безліч різних антикварних спілок і асоціацій: не лише об’єднання арт-дилерів, а й супутні цьому бізнесу спільноти реставраторів, експертів, колекціонерів, страховиків, оцінювачів. Формування світового ринку антикваріату привело до виникнення в 1935 році CINOA, міжнародної організації, що об’єднала асоціації арт-дилерів Європи, Австралії, Нової Зеландії, США, Канади, ПАР. CINOA суворо дотримується правила продавати тільки висококласні твори з бездоганним походженням, гарантуючи покупцю їхню автентичність, а в разі помилки — повернення грошей.

Значущі події світового антикварного ринку — регулярні торги аукціонних домів Sоthеbу’s і Сhrіstіе’s.

Вважається — що престижніший і відоміший аукціон, то більшої значущості набуває проданий предмет.

Продаж речі з аукціону і включення її до каталогу слугує підтвердженням її автентичності та популярності. Але іноді й на блошиному ринку можна придбати щось унікальне. Одного разу, купивши на лондонській барахолці невеличку фігурку за 50 фунтів, колекціонер згодом отримав за неї на аукціоні 2 млн фунтів стерлінгів. Як з’ясувалося, скульптурку виліпив учитель Леонардо да Вінчі. Кухоль, куплений, знову ж таки, на ринку за 3 фунти, виявився дуже рідкісною річчю і був проданий з молотка за 20 тис. фунтів стерлінгів. На українських блошиних ринках теж можна знайти раритет. Віктор Ющенко, наприклад, стверджує, що більшу частину колекції старожитностей зібрав на Сінному ринку в Києві.

Тим, хто віддає перевагу затишку салонів перед стомливими подорожами базарними рядами, пряма дорога до антикварних салонів. За бажання можна завітати на зліт колекціонерів, котрий відбувається кожної останньої суботи місяця в київській Експоплазі.

Нещодавно розгорнув свою діяльність в Україні аукціонний дім «Гелос» — єдиний АД у Росії, що надає повний комплекс послуг на антикварному ринку. Перші аукціонні торги антикваріатом у київській філії Гелосу відбулися у вересні минулого року. Торги, обіцяють організатори, будуть регулярними.

Українське законодавство відносить антикваріат до культурних цінностей — антикваріатом є всі об’єкти, які створені понад 50 років тому і мають художнє, історичне, етнографічне або наукове значення.

В Україні до того ж існує специфічний порядок відчуження антикварних речей. Він встановлений Правилами торгівлі антикварними речами, затвердженими ще 2001 року спільним наказом Мінекономіки і Мінкультури під № 322/795.

Коментує Олексій Золотов, адвокат юридичної фірми «Ілляшев і Партнери»: «Не кожна антикварна річ може бути предметом купівлі-продажу. Правила забороняють продаж орденів, медалей, печатей, зброї та предметів, отриманих у результаті археологічних розкопок. Відчужувати антикварні речі, що не потрапили під заборону, дозволено двома способами — через магазини комісійної торгівлі або через аукціон».

Процес прийомки антикварного товару також має свою специфіку. Для реалізації як через магазин, так і через аукціон антикварну річ можуть прийняти тільки після її перевірки в облікових матеріалах втрачених та вкрадених предметів, який ведуть органи МВС. Комісійний магазин або організатор аукціону також зобов’язаний вести реєстр антикварних цінностей, виставлених на продаж, і надавати музеям, архівам та бібліотекам першочергову можливість купівлі окремих антикварних речей. В іншому продаж антикваріату в комісійних магазинах нічим не відрізняється від продажу промтоварів.

Специфічнішим є продаж антикваріату через аукціон. «Для проведення аукціону створюється спеціальна комісія, що займається його організацією й попередньою оцінкою (експертизою) антикварних речей, — пояснює Олексій Золотов. — Оприлюднюються дата й час проведення аукціону, здійснюється реєстрація його учасників. Між організатором аукціону і власником антикваріату укладається договір, відповідно до якого власник доручає організаторові аукціону продаж належних йому антикварних речей за винагороду, розмір якої визначається у відсотках від ціни продажу. Під час аукціону комісія веде протокол, а після його закінчення складається аукціонна відомість.

Що ж до форми угоди про продаж антикварної речі, то тут діють загальні правила, встановлені статтями 206-209 Цивільного кодексу. А саме: письмова форма договору є обов’язковою, якщо хоча б однією зі сторін угоди є юридична особа або сума угоди в 20 і більше разів перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Експерти радять продавати щось із власної колекції через салон або аукціон. Не виключено, що на колекцію або предмети з неї відразу знайдеться покупець. Однак не слід одразу погоджуватися на запропоновану ціну. Варто походити магазинами, прицінитися, залучити сторонніх експертів і порівняти їхні думки. Такими самими принципами потрібно керуватися, виставляючи на продаж річ, отриману у спадок або випадково знайдену на горищі. Антиквари радять не скупитися на реставрацію — витрати обов’язково окупляться. На антикварному діють ті самі закони, що й на будь-якому ринку, — предмети в поганому стані дешевшають, а відреставрована річ дорожчає.

Більше грошей за стародавню річ можна отримати за допомогою аукціону — на відкритих торгах учасники можуть підвищувати ціну до захмарних висот, якщо, звісно, вони зацікавлені в купівлі. Непоодинокими є випадки, коли річ, початкова вартість (естимейт) якої становила лише кількасот доларів, купували за десятки тисяч.

Купувати антикваріат краще в салонах-магазинах: тут можна добре обміркувати купівлю, запросити експерта й навіть домовитися про транспортування предмета на експертизу. На аукціоні, в запалі торгу, покупці перебивають ціну один одного, погоджуючись переплатити, аби тільки річ не дісталася суперникові. Аукціонери розповідають, що в учасників торгів часто виникає оманливе відчуття, мовляв, якщо за предмет готовий платити хтось ще, то він коштовний, тому не шкода віддати за нього велику суму. Втім, дуже часто цим «хтось» є підсаджена людина, яка в такий спосіб набиває ціну лота.

Усі аукціонери беруть відсоток за реалізацію (зазвичай 10-15%). Деякі посередники виставляють рахунок навіть у разі, якщо предмет не було продано. Так роблять і в деяких антикварних салонах — розміщення речі у вітрині магазина може коштувати чималих грошей. Стягнення таких комісійних обов’язково має бути обумовлене в договорі.

Олег Стецюра попереджає, що недосвідчена людина, вирішивши заробити на ринку мистецтва, може вскочити в халепу: «Це тонший інструмент інвестування, ніж інші. Без власного консультанта я не радив би новачкові виходити на ринок. Експертів неважко знайти у великих торговельних структурах, що спеціалізуються на продажу предметів мистецтва. У ролі консультанта можуть виступити дилери, які мають великий досвід роботи з антикварними речами, предметами з порцеляни, срібла тощо».

Крім того, Олег Стецюра радить звертати увагу на формулювання експертних висновків. Наприклад, якщо твір «приписується Шишкіну», картина коштуватиме вдвічі дешевше, ніж картина, автентичність якої практично доведено.

Для успішного вкладення коштів в антикваріат необхідно мати чималий капітал: надійні в сенсі інвестування речі не можуть бути дешевими, їхня висока вартість — гарантія якості й майбутнього зростання ціни. Що менший капітал, то вищі ризики. Варто купувати кілька предметів одразу: якщо з 10 речей кілька впадуть у ціні, продаж інших перекриє збитки.

За радянських часів поціновувачі антикваріату в буквальному розумінні слова збирали свої колекції по смітниках або купували за безцінь у знайомих, які поспішали позбутися пережитків минулого й намагалися обзавестися типовою полірованою шафою. Саме ці речі продаються сьогодні в антикварних салонах і галереях.

Лише незначна частина антикваріату в Україні має іноземне походження. Зазвичай це річ, яку купують під конкретне замовлення, оскільки її неможливо знайти в Україні. Загалом любителі антикваріату в усьому світі, як правило, патріоти. Імпортувати антикваріат немає жодного сенсу. Найдорожче його цінують там, звідки він родом: український — в Україні, російський — у Росії, німецький — у Німеччині тощо. Щоправда, буває, що якийсь напрям входить у моду, і на його «представників» різко зростають ціни.

Орел чи решка. Нумізматику — збирання монет — за прибутковістю можна поставити на перше місце. На монетах багато хто заробив ціле багатство. Приваблює в монетах і те, що ціни в нумізматичних магазинах є прийнятними для всіх. Але щоб отримувати прибуток, у монетах потрібно розбиратися, як в акціях. Що більше охочих придбати монету, то вона дорожча. Головне — відчувати кон’юнктуру. У СРСР великим попитом користувалися римські античні монети, тоді як у Європі спостерігався їх надлишок. Коли «залізна завіса» впала, античні гроші буквально заполонили СРСР. І зараз монету II століття до нашої ери на пострадянському просторі можна купити за копійки.

«Сьогодні великим попитом користуються срібні рублі імперської Росії, золото XVIII ст., платинові монети. Їхня ціна з кожним роком зростає на 20 відсотків», — каже експерт відділу нумізматики аукціонного дому «Гелос» Тимур Кашкаров.

Цікаво, що гроші фашистської Німеччини в нас можна дістати тільки «з-під прилавка». Торгувати ними забороняє закон.

В Україні нумізматика розвинена досить добре. Це відзначають і закордонні експерти. Тому знайти фахівця для консультацій при купівлі коштовної монети або складанні колекції буде неважко. Втім, існує безліч спеціалізованих книг і каталогів, які з будь-якого «чайника» зроблять зубра нумізматики.

Радянські цінності. На думку експертів, інвестиційна привабливість радянського мистецтва є вже не настільки очевидною, як вважалося два-чотири роки тому. Проте експерти прогнозують стабільний попит на радянське щонайменше у найближчі десятиліття.

На світанку перебудови закордонні колекціонери знайшли в нас золоту жилу. За $50-100 масово скуповували найкращі роботи майстрів радянського живопису — соцреалізму. У підсумку картин соцреалістів практично не залишилося навіть у самих живописців та їхніх спадкоємців. Натомість, наприклад, американський бізнесмен Реймонд Джонсон зібрав колекцію з 12 тис. соцреалістичних картин, організував понад півтора десятка аукціонів і дотепер успішно торгує тим, що далекоглядно придбав на руїнах СРСР. Не чужі «червоному» антикваріату американський мистецтвознавець Верн Свенсон, власник лондонської Izo Gallery Меттью Баун та багато інших: арт-дилери подорожували радянською глибинкою, заглядаючи до клубів, палаців культури, управлінь заводів і колгоспів, туди, куди живопис соцреалістів постачався в добровільно-примусовому порядку. Скуплені за безцінь шедеври соцреалізму згодом продавали на закордонних аукціонах за десятки тисяч доларів. Однак нині західний ринок радянським мистецтвом, схоже, переситився. Водночас сплеск інтересу закордонних колекціонерів до радянського мистецтва серйозно підігрів попит на нього серед вітчизняних збирачів — «вимивання» у 80-90-х пострадянського ринку миттєво перетворило предмети майже сучасного мистецтва на справжній раритет.

Як вважають фахівці, імена багатьох радянських художників і дотепер не розкручені, а вартість їхніх робіт — явно занижена. За якістю, кажуть знавці, вітчизняний живопис 1930-1950 років можна порівняти з аналогічним періодом творчості художників низки європейських країн. Однак вартість картин, наприклад, німецьких експресіоністів сягає сотень тисяч доларів, тоді як ціна на роботи їхніх радянських колег є на порядок нижчою. Цінова ситуація, втім, може невдовзі змінитися. Вартість картин радянських експресіоністів (Яблонська, Григор’єв, Шишко) вже зараз коливається від EUR5 тис. до 30 тис. Зараз на Sоthеbу’s виставлені картини Яблонської, датовані 50-ми роками, за початковою ціною 25 тис. фунтів. Середньоринкова ціна для якісного соцреалізму зараз наближається до $10 тис.

Агітація в ціні. Особливою популярністю серед колекціонерів користується радянська агітаційна порцеляна. Розкид цін на тарілки-чашки-блюдця, а також мініатюрні фігурки, виготовлені відразу після революції 1917 року, — від $5 тис. до $25 тис. За словами експертів ринку, протягом минулого року ціни на порцеляну зросли приблизно на 50-70%.

За словами Сергія Короневського, провідного спеціаліста аукціонного дому «Гелос», останнім часом підвищеним попитом користується порцеляна 40-50-х років. Річ у тім, що порцелянові фігурки, мініатюри ХІХ — початку ХХ ст. уже посіли своє місце на полицях колекціонерів або в музейних зібраннях. Цей сегмент просів, самого товару стало мало. Вивільнену нішу зайняли фігурки 40-50-х російського, українського, білоруського виробництва. І, слід зазначити, вони добре пішли в оборот. Наприклад, якщо 1-1,5 року тому вартість цих фігурок становила $5-10, то сьогодні $100-200 з перспективою подальшого зростання.

Плакатний бум закордонний ринок пережив вісім років тому, коли в Нью-Йорку відбувся аукціон, присвячений «постерам» радянських часів. Ажіотаж накрутив ціни до $15-18 тис. Сьогодні ж їх неможливо продати більш ніж за $5 тис. У Росії ціни на плакати не перевищують $3 тис. і в середньому становлять $750-1000.

Напрям, що швидко розвивається, — стара сюжетна фотографія, наприклад, фото відомих родин, бойових дій часів громадянської або Другої світової воєн.

Зростають в ціні мистецтво сталінських академіків, лакові мініатюри, виготовлені до 1945 року, годинники з плаваючим корпусом для кораблів.

Хто сидів на моєму стільці. Загальновизнаною є думка, що антикварні меблі коштують шалені гроші. Але це не завжди так. Можна підібрати меблювання, яке обійдеться не дорожче, ніж сучасні імпортні меблі. Ось тільки нові меблі згодом перетворяться на старі та підуть на смітник, а у старовинних зовсім інша доля. Утім, на те, щоб зібрати кабінет в стилі ампір, покликаний підкреслити респектабельність господаря, можуть піти не один рік і не один десяток тисяч доларів.

В Україні збереглися в основному меблі XIX і початку XX ст. (та й то переважно завезені з Росії), рідше трапляються зразки XVIII ст., в одиничних екземплярах — XVI ст. Але, наприклад, прапрабабусину скриню знайти ще можливо. І, як переконують дизайнери, скрині (вони ж рундуки) зараз входять в інтер’єрну моду.

Ретромобілі. Старовинні автомобілі — один із найбільш дорогих і захоплюючих предметів колекціонування: вартість кращих відреставрованих зразків коливається від $200 тис. до $25 млн. Традиція колекціонування ретрокарів прийшла із Заходу, де розвитку цьому напряму сприяла найбагатша історія автомобілебудування. Справді вартісними є саме американські та європейські авто 30-х років. Серед вітчизняних моделей цінність становлять одиниці. Найкращим варіантом вважається придбання таких шедеврів, як Mercedes-Benz 770K, Horch 853 або Dusenberg — рідкісні й дуже дорогі свого часу, вони донині залишаються справжнім втіленням розкоші та стилю. Такі машини приносять своїм власникам у середньому 15% річних. Деякі ретроавтомобілі дорожчають ще більшими темпами. Наприклад, Mercedes-Benz 770K W150, в народі «Гросс Мерседес» — автомобіль Адольфа Гітлера, наприкінці 90-х років було продано за $3 млн, а через п’ять років його купили вже за $10 млн. Цих машин було лише 88 штук. Ті, що збереглися, знаходяться в приватних колекціях.

Найбільш цікаві екземпляри — це моделі з потужними двигунами і незвичними кузовами. Вважається вигідним вкладенням коштів купівля «важких» машин: Mercedes-Benz SSK, Mercedes-Benz 540K, Mercedes-Benz 770K, Horch 853 з ексклюзивними варіантами кузовів. Чудовий варіант — кабріолет або ексклюзивний родстер. Ще більший приріст в ціні дають спортивні автомобілі: Bugatti T37, Alfa-Romeo 8C 2900, Bentley Speed Six — близько 20% річних.

На всі часи і народи. Живопис цінувався завжди, щоправда, і коштує він великих грошей. Те саме можна сказати і про ікони — ціна на них зростатиме у всі часи, обіцяють експерти. І не тільки в Україні, а й за кордоном.

Вигідний Айвазовський
Картини
Айвазовського дорожчають стрімкими темпами. Експерти прогнозують, що
років через десять роботи мариніста можуть зрівнятися у вартості з
творами французьких імпресіоністів. Живопис останніх зараз б’є цінові
рекорди на світовому художньому ринку.
Лот Рік продажу Початкова ціна Продано
Іван Айвазовський «Вид на бухту Золотий ріг» 1995 Немає інформації 326 тис. фунтів стерлінгів
Іван Айвазовський «Корабель у Неаполітанській затоці» 2002 60 тис. фунтів стерлінгів 193,6 тис. фунтів стерлінгів
Іван Айвазовський «Зимовий пейзаж» 2004 $250 тис. $486,4 тис.
Іван Айвазовський «Вид Ревеля» 2004 $280 тис. $531, 2 тис.
Іван Айвазовський «Уцілілі» 2004 Немає інформації $1,422 млн
Іван Айвазовський «Пейзаж зі штормовим морем» 2004 162,4 тис. фунтів стерлінгів
Іван Айвазовський «Узбережжя Дарданелл» 2004 89,6 тис. фунтів стерлінгів
Іван Айвазовський «Ісаакіївський собор у морозний день» 2004, Christie’s 1 млн фунтів стерлінгів 1,125 млн фунтів стерлінгів

Юрій ПОКРАСС, віце-президент української асоціації «Реліквія»


Колекціонерів різного виду антикваріату (порцеляна, живопис,
фалеристика тощо) в Україні, напевно, можна полічити на пальцях. Тому я
і дотримуюся думки, що коли колекціонерів мало, то і ринку антикваріату
як такого в Україні не існує. Друга причина нерозвиненості антикварного
ринку — відсутність гарних, якісних колекційних предметів. На сьогодні
в країні немає особливої потреби в антикваріаті, не склався той клас
еліти, який би його споживав.

Ганна ЛАВРЬОХА, директор арт-студії «ПЕРФОРМЕНС» (живопис 50-80-х років)

— Є певний нюанс при вкладанні капіталів у арт-ринок — дуже важливо не
тільки вчасно купити твори мистецтва, а й вчасно їх продати. Потрібно
чітко знати ситуацію на цьому ринку і попит. Але в цілому період
віддачі — це 5-10 років. За цей час значно збільшуються в ціні твори
мистецтва. Можливе падіння цін, але не до рівня первинної покупки.
Цінові коливання залежать від багатьох чинників — соціальної політики
держави, законодавчої бази, моди на твори мистецтва, смаків, які
визначають мистецтвознавці, і громадської думки, котра формується
рекламними акціями.

Людмила БЕРЕЗНИЦЬКА, L – ART GALLERY

— Сьогодні особливо популярним є радянський живопис. Поняття
«соцреалізм» має кілька значень. Є чисто політичний живопис, і є
живопис салонний — адже в цей період не тільки створювалися лозунги і
заклики, а й відображалося й реальне життя, писалися пейзажі, портрети,
іноді інтер’єри. Безпосереднього стосунку до соцреалізму це не має, але
дуже цікавить сьогодні західного дилера. Інтерес до салонного живопису
на пострадянському просторі пояснюється ще й тим, що в його основі
лежить російська академічна школа. Зараз на Заході неполітичні сюжети
ціняться значно вище, ніж політичний живопис. Останній більше цікавить
колекціонерів і музеї, оскільки є цілим пластом, що характеризує епоху.

Микола БАБИЧ, директор антикварного салону на Оболоні

— Досить вартісними на ринку можна назвати живопис і документи (листи,
книги, укази), які мають історичне значення і цінність. Безумовно,
цінними є й старовинне срібло, ювелірні прикраси, предмети, котрі не
були вироблені в Україні. Це або російські речі, або європейські.
Якимось чином вони привозилися, осідали тут, поповнюючи наш ринок.

Редакція дякує антикварному об’єднанню «Гелос» за допомогу при підготовці матеріалу.




CAPTCHA Image
Reload Image

Назад: Прямые мечи    Вперед: Я живу


Рассылка новостей на e-mail:

Загрузка... Загрузка...


TOP Libo.ru